Ще рік тому я брала інтерв'ю у Євгенії Гапчинської. Ми обговорювали кулінарні вподобання художниці. Після нашої розмови, вона запросила мене на відкриття своєї виставки іграшок. Виставку я відвідала, наклацала купу світлин і благополучно про них забула. Дякуючи температурі, яка мене вже 2 дня супроводжує, я випадково знайшла ці фото. Що ж еnjoy...
Виставка була присвячена невеличкому хобі художниці - збирати старі іграшкі з різних країн. В кожному новому місті Євгенія обо'язково відвідує антикварні лавки та блошині ринки, аби купити нових ляльок та ведмедиків.
Особливо до душі мені припало це французське каченя 1980 року. Чи то парасоля так сподобалась, чи той факт, що воно з Парижу, але щось в ньому приваблює.
З поміж усіх замурзаних ведмедиків і ляльок, ця іграшка була найпотворніша. Ні вух, ні очей, навіть хвоста не має. Проте, судячи з власного дитинства, іноді найстрашніші іграшки любиш найбільше.
Ця футболка входить до постійної експозиції. Але мені захотілось її клацнути, тому що вона символізує усю дитячу безпосередність художниці. Кльово, коли ти залишаєшся дитиною і не боїшся це демонструвати.
Австрійський лускунчик. Складається враження, що він утік з казки. Одразу пригадуєш пари літератури і як за одну ніч довелось прочитати "Лускунчика" Ернста Теодора Амадея Гофмана. Таку іграшку я б собі з задоволенням купила.
Французський супермен - справжній чоловік. Хоча скоріше нагадує якогось котика.
Наостанок моя улюблена художниця. Хочеться ще додати, що зазвичай на відкритті виставок, гостям пропонують фуршет. Євгенія не стала винятком. Але замість вина, усі охочі пригощались молоком в скляних пляшечках. З одного боку було дивно спостерігати гостей, які смоктали знайому з дитинства білу суміш через соломинку. А з іншого - це так "по-Гапчинськи".
Комментариев нет:
Отправить комментарий